Фразочка тижня

32. "В теорії немає різниці між теорією і практикою. А на практиці - є!", з книжки Джека Кенфілда (08.06.2012).

Всі фразочки

Так… радіо

Слухать радіо (Русский Рок онлайн)
Проект 365 (Мої 365)
02
Сер

Крим на мотоциклах 2008. Частина друга

Главная » Мої Подорожі, Обране » Крим на мотоциклах 2008. Частина друга

Це вже продовження... а 

Перша частина мотоподорожі до Криму і по Криму в 2008-му році двох братів з Рожівки

Мото Дони from Андрій Марченко.

День 6 — 31.07.2008 (Четвер)

День в Судаку. Були в Генуезській фортеці, а від неї знайшли хід до чудового кам`янистого пляжу де зовсім небагато людей, а поруч з нами дві дівчати с очєнь даже фігурками і мордашками. Білявка була ще й власницею найсимпатичніших (як на мене) розміру і форми грудей. Коли вона, лежачи топлес, змушувала всі найлагідніші промені обгортати акуратні соски її грудей, я — обпалений всими іншими променями — без зазрєній совісті, напряму (не вважаючи сонячних окулярів) спостерігав за нею і чекав знаку. Бабах! Ось він знак. Спочатку одна а потім друга беруть, отак, і закурюють по цигарці. Тьфу-ти! 

Дівчата, луччє б ви курили сігару молодості. Піду краще скупнутись да позагораю. Я не сєктант і не ханжа, але деякі речі сприймаю... так як сприймаю.
 

День як день. Зате вранці вставило ого-го. Після тренування ходив по базару як маошанський отшельнік, як апєльсінка наколатая. Блаженство.
Ввечері нікуди не пішли. Вирубились.

День 7 — 01.08.2008 (П`ятниця)

Так «довго» на одному місці, що вже аж крутить кудись їхати. Сьогодні й покотимся. Розігрієм суп, який чудом вижив без холодильника, і покотимся.

На одометрі за 1000 км, а це означає, що пора серйозно помити-почистити й змастити ланци. Зубна щітка, солярка і сила тертя. А потім змастити. Закріпили сумки, попрощались з хазяйкою вілли і святковим маршем виїхали з міста. подивились в баки — а, вистачить! Ага, майже одразу за Судаком прийшлось переходити з основного баку на резерв. Ну, так, населених пунктів попереду чимало, заправка повинна бути... Дорога була не важка. Те й діло, що зупинялись зробити фото на черговому перевалі. Авжеж. Для нас це свіжі картінки — гори, вкриті рослинністю поруч з морем. Міні-серпантинчики, підйоми, спуски, обгони, гальмування. Їдеш до гори — повітря стає прохолоднішим, донизу — і вітер доносить солоний запах моря. Зустрічні байкери вітаються сигналом і відкритою долонею. Ізнов — підйоми, спуски, гальмування...

І гір зелені пишні вбрання
Шептання трав, коліс пищання
І вітром здута тінь думок

Мить чистоти, мить хвилювання
Там десь чекає хвиль плескання
Й шалаш із неба і зірок
Все буде ОК!

Замріявся. Насчтупний поворот, ще одне селище, а заправки вже як 30 км немає. Глядь в баки — о, жах, ми їдем на парах! Баки тільки обмаль мокрі по дну. Це буде весело, якщо бензин закінчиться. Попереду Міжрічинське, ми на горі перед ним. а що робити якщо й там немає заправки? З гори спускаємось накатом, з вимкненими двигунами. Нормально. Звісно, що це небезпечно й неправильно. Але ситуація змушує.
 

В Міжрічинську я з неосвітлених терен пам`яті витягую спогади поїздки дворічної давності. Над нами на горі церква, яку ще тоді тільки зводили. Зараз стоїть у всій красі. Далі Сонячногірськ. Точно. Заправка має бути за цією церквою — одразу після перевальчику, при в`їзді в Сонячногірськ. Та туди ще треба доїхати.
 

Я подумки домовляюсь з Малишем (так звати мого XL 250) і ми вирушаємо вгору. Мабуть, мотики їхали вже лишень на нашій впевненності, що прорвемось з невеликою дозою присадки з остраху (ну чим не 95-й!). ось вже ця монументальна церквіщє на морі. Ху-у-ух. Схоже я не дихав по всьому підйому. І заправка тут, таки, є. Ура! Запам`ятати і записати: по дорозі Судак-Сонячногірськ (і навпаки) — заправок немає!
 

Під`їзжаєм, заправляємось, тут же знайомимось з місцевим ендуристом Сашею на Honda RF 350. Саша пропонує провести нас до водоспада Джур-Джур — це недалеко, кілометрів з 10.

Заправлені, спокійні і задоволені їдем до водоспаду — ще одне попсове кримське місце для туристичного паломнічества.Що сказати? Ну,... водоспад!
 

Але, дякуючи Сашку, нас всюди (на прохідних, постах продажу квитків) вітали і пропускали безплатно. Приємно. Познайомились з іншими місцевими ендуристами. Вони всі працюють в цих місцях і майже все тут об`їздили.
Підкачали колесо і поїхали далі — до гір Димерджи Яйли. За задумкою, сьогодні має бути най- найендурячий день.
Проїхали Алушту, зупинились в Лучистому на полуднік: кефір, печеня і обов`язково, по дві пачки морозива.


А-ах! Вкуснятіна. Всі зупинялись, підходили, розпитували про мотоцикли і залишали рекомендації як краще і куди проїхати. Ці рекомендації нам так і не знадобились. Тому що день видався, дійсно, самим ендуристим!


Ми так і не знайшли ту дорогу до озера під горою, про яку нам дружньо розповідали місцеві. На початку взагалі проїхали в`їзд на Димерджи. Повернулись і в`їхали до підніжжя гори, де за знаком «Осторожно, шипы! Въезд запрещен!» розочинались наші гірські пригоди. Краще гір, дійсно, можуть бути тільки гори!


Це незвичайно! Те, що здалеку нагадує дві паралельні одна одній стежки з раптовими виямками, рясно вкриті камінням неочікуваних форм, можна було б з натяжкою назвати дорогою. Все це під нахилом 40-45 град То був напрямок руху. Вгору. Відчуття надзвичайні. В якийсь момент здається, що на тебе і твого залізного коня не діють закони і сили природи, а разом ви подумки можете здійснювати стрибки не тільки в просторі, але й у часі. Концентрація і усвідомлення кожної надмалої миті досягають свого максимума. Частиною тебе стають невідомі раніше відчуття. Це магія.


І тільки-но ти, хоч на хвильку, відволікаєшся, робиш помилку... Саме в цей момент, знову починають діяти і сила ваги і опори різних мастей. Цю мить ти ще переживаєш як глядач, а наступну — як той, хто впав з мотоциклом. Підйом!

Ох, як же важко починати все заново, знову ловити це відчуття єднання трьох: тебе, мотоцикла і дороги.


Але той не впав, хто піднімається. Ми піднімаємось! Далі, вгору. 
Можна розписувати кожний камінчик і виямку, кожен схил, кожну тінь відчуття... Та це не передасть справжнього.

Це потрібно пережити.

День 8 — 02.08.2008 (Субота)

Деньок вчора — просто клас. Ми, таки, видерлись далеко вгору живі і без травм. Сєрьога знайшов просто супер місце для табору. Ліс, красоти, стіл зі знаків обмеження швидкості 40 км залишений тут, мабуть, якимись джиперами, котрим теж іноді не йметься...

 
А які тут види відкриваються. Обісцятись можна, вибачте. Алушта — як на долоні. повертаєш голову ліворуч — на долоні всі населені пункти майже від Судака. Це висоти Димерджи Яйли.
Це вчора, а сьогодні...

Вирішено їхати далі по Яйлі, а не спускатись шляхом, який нас сюди привів вчора. «А шо там?» взяло гору і ми поїхали ганяти по вже більш дружелюбнішим дорогам і стежкам самої Димерджи й інших ближніх гір. Подивились на Сімферополь з висоти 1365 метрів, погарцювали, відчули величність природи і не поспішаючи, якось само-собою, виїхали до спуску на трасу.

 

Дорога була легка, без каменюк і ям і пролягала, як виявилось при виїзді, поруч з тою, що ми подолали вчора. Отак от. Так що, ще невідомо, хто кого вибирає — ти дорогу, чи дорога тебе. Виїхавши до головної траси після Алушти ми взяли напрямок до гір Ай-Петрінської Яйли, та не по прямій до Ялти, а через Кримський заповідник. Які там приємні серпантини.

Ах... І яка неприємна тьотка на в`їзді у воріт. Напочатку неприємна... Стали так удвох, зі ще якимось дядечком на воротях і кажуть: «Нам пєрєдалі уже, чьто єдут два матацикліста». «Нєльзя» — говорять. Тьотка насупилась.
 

Я вимкнув двигун, зняв шолом, посміхнувся та й кажу:
 — Може Вам, чи кому там, грошей дати. Так у нас є. поки що.
А вона за своє:
 — Тут запавєднік. Машинам — можна, матациклам — нєльзя! (Тю, як це так??)
 — Тю, — кажу, — ладно, раз таке діло. Обійдемося. Та, тільки чого ж Ви себе так нелюбите, що стільки злості вкладаєте в себе і слова свої?
 — Работа у мєня такая, — відповідає вже тепліше.
 — Я розумію, але краще Вам від того не стане, що Ви нас майже вилами відганяєте, правда ж? Ми й по людськи розуміємо. Для чого так себе налаштовувати? Так може зробите виключення для двох мандрівників? — роблю я ще одну спробу, звертаючись до її гарної, доброї сторони.
 

Саме в цей момент повітря навколо ніби стало чистішим. Після короткої паузи, тітонька подивилась мені у вічі прямим поглядом, якого весь цей час уникала, і вже зовсім по материнськи відповіла: «Нєт. Нє магу мальчікі. Чєснає слова, нє разрєшают»
 — Ну, і ладно. прийдеться їхати звичайною дорогою...
Повмикали двигуни, поодягали шоломи, розвернули мотики і покотились.
 — До свиданья и счастливого пути, — почулося через гуркіт вихлопних труб.
Чи не диво? Наче інша людина. Так-так, це та сама ззовні, але інша «по змісту» приємна тітонька.
«І вам щасливо», — відповіли ми вже подумки.
Їдучи донизу по все тих же цікавих серпантинах, я, подумки, зловив себе на тому, що мої ось вже 8-й день небриті щоки, вкриті підшоломником і притиснуті окулярами та боковими стінками шолома, розпирає посмішка. Я їхав і посміхався, наповнюючись ще більшою радістю. Приємне відчуття. День наповнився. Та на нас ще чекало цікаве ПОПЕРЕДУ...
 

А попереду була скаженна дорога до Ялти і через Ялту. Ми сьогодні залишимось на Ай-Петрі (колись я собі пообіцяв про це). Гори надали кращого вміння «слухати» мотоцикл і тепер, вискочивши на кримську багатополоску (яка то і діло обривається та звужується, а через деякий проміжок знову розширується) ми вправно по-спортивному маневрували між вантажівками, дуже недешевими авто і бордюрами. Інколи приємно похуліганити;)


Серпантинка на Ай-Петрі була не те, щоб нецікавою, але, після вранішньої «заповідної», здавалась позбавленною гармонії переходів і перекатів, якоюсь незграбною. Теж досвід. Виїхали нагору. Ого, шо за нахрєн?..


Куча народу, все змішалось, як у відомій фразі — коні, люди, квадроцикли. Зазивали. «Захады, дарагой. Чито будиш, брат!» — проламували вони психологічну дистанцію, ніби ломом в вухо. Який я тобі брат? Ось мій брат! Маленькі на зріст, пусті всередині люди-"вурдалаки" підбігали, хапали за руку й шось намагались нав`язати.


Вже який день як до мене повернулось вміння знати, а точніше, здатність довіряти серцю. Пройшовся по «хатинкам», де пропонували відпочити і поїсти у прошуках «запаху» совісті, «присмаку» правди. Але звідусіль віяло якоюсь тваринною корисністю та ще однією вадою, для якої в російській мові є напрочуд влучне поняття — «Лицемерие». І достукатись до доброї, світлої сторони цих людей — не можливо. Вони весь час брешуть. Такий собі остров нєвєзєнія. Дивно.
Тож я повернувся до крайньої «хатинки» зі столиками, де ми з Братом вже стали на стоянку і задумали відобідати. Відобідали.
Пора їхати з цього «зачарованного» місця. Поплутавшись по стежкам Ай-петрінської Яйли ми дуже швидко знайшли місце з видом на Ялту. Шикарно. Просто клас. Просто поставили мотоцикли, просто порозвалювались на сонці, просто читали, вивчали місцевісць, гори. Ввечері поставили палатку і ще довго спостерігали, як Ялту накриває ніч.


Ялта... Ялта — це жінка. Гарна, розкута, яскрава, небезпечна. Втілення самої жіночої природи, вірніше, тої її сторони, і сторони її проявів, що пов`язані з Бажанням і Незавісіїю (отаке нове слово, інши теж нічого не виражають). Її неможливо не помітити, неможливо оминути оком, її хочеться пізнати. Вона з жінок, котрі позбавлені материнського інстинкту. Вона нікому не належить, хоча дозволяє думати, що ти можеш володіти нею. Вона віддається повністю, без сумнівів, без останку. Але забудь про своє Его. Вона віддається не тобі, а моменту Бажання. Не ти неї вибрав, а вона тебе, якщо відчула подих Сили і Впевненості від тебе. Від цього й буде залежати наскільки глибоко й що ти готовий витримати: погляд, дотик, поцілунок...
 

Та обережно. Вона може попросити білше того, на що ти здатний і залишити без Сили, без Жінки, без Тебе. Це її дар і прокляття — ніколи не пізнати, що таке Любов.
 

Вона краще за будь-кого й будь-що знає, що таке Пристрасть, але не розуміє Кохання. Тільки-но, впустив в себе тепло до неї — стаєш їй нецікавий. Тому що — слабкий. Любов в одну сторону нічого не створює. Хіба що біль і страх... Це не Любов.
 

Я сиджу на схилі Ай-Петрі і спокійно дивлюсь як вона, наспівуючи, перевдягається у своє нічне вбрання, наводить макіяж, зачіску. Вогні! Вогні. Яскраві бісики — вогні в її очах. Чи потрібно мені пізнати Ялту?
.... Я неї вже знаю. Ми з нею вже Знаємо!

 

День 9 — 03.08.2008 (Неділя)

Ржачна фотка — Сєрьога проснувся. Я довго сміявся. Поставлю в телефон на дзвінок, щоби розмову весело розпочинати.

 
При виїзді до серпантинки з`ясувалось, що братан умудрився пробити заднє колесоПріключєнія...

Тож півдня пішло на вирішення проблеми. Як не як, — неділя, в Ялті, вранці... Брат майже запанікував, а мені здавалося, що таке мало статись, тому, що входило в наші плани;)

Не дарма ж возити з собою важенну «технічну» сумку, в якій хіба що, компресора і фарбувальної камери не вистачало (мрії про компресор переслідували мене кожен наступний «піт-стоп» для підкачки колеса). Все вирішилось як найкраще (іншого і бути не могло). Після двох-трьох переїздів між Ялтою і Кореїзом (між шиномонтажем і мото-авто-магазином) ми були готові до дороги на Севастополь. Для кожного з нас це була перша поїздка в цьому напрямку, по цим місцям, цією дорогою.
Дійсно приємна «южна» дорога. Зовсім не схожа на шлях від Алушти до Феодосії. Мені навіть здалось що я їду по Італії. Тільки тепер не в Mazda з GPS-навігатором, а як вільний мандрівник — на своєму мотоциклі.
Шикарна траса, вишикувані ряди струнких кипарисів, статурні гори праворуч і синє море ліворуч. Теплий солодкуватий вітер. Вжжух!!! Ось так ми проїхали.
 

Вжжух! Ось так ми в`їхали в Балаклаву — цей в недавньому минулому засєкрєчений городок. Бр-р-р, жах! Ось так ми виїзджали звідси. На перший погляд — місто яхт, дорогих авто і понтів. Завтра роздивимось ближче.
 

Вжжух! І ми в Севастополі. Згадалась бабця біля Генічеська. Майже такими ж здивовано-незрозумілими поглядами супроводжували наш кортеж севастопольці в тролейбусай, маршрутках і автомобілях. Мабуть не дуже гармонійно зливались з цим дійсно героїчним, і на перший погляд, акуратним, чистим і цікавим містом два інопланетянина на їхніх навантажених сумками двоколісних космічних кораблях.

А ось трішки-галерея фоток з Чорного і біля Чорного моря (тобто Частина друга)
MOTO-Крим_2008 (26-07_4-08) Part 2

[book id='2' /]

День 10 — 04.08.2008 (Понеділок)
З самого ранку здійнялись і взяли напрям на Севастополь. Сьогодні без мотиків, як і вчора ввечері, коли влаштувались в нашому готееееелі. Потрібно краще дізнатись про це місто.

День пролетів швидко. Пройшлись по коридорам бувшого секретного заводу по ремонту підводних човнів в Балаклаві, скупнулись і позагорали на мисі Фіолент, ступали своїми сандалями на руїни Херсонесу (але то не ми їх, чесслово), побродили вдосталь по Севастополю.
Ввечері ближче познайомились з нашими сусідами по кімнатам в готелі. Приємні, симпатичні люди — сім`я москвичів. поділились враженнями, подивились фотки. Все взаємно, все приємно.

 

День 11 — 05.08.2008 (Вівторок)

Ми на мисі Тарханкут. Не буду писати багато. одна фраза — «За цивілізацію сумно!» Запитаєте, скажу чому. Ай, ладно... кажу. Так обісрати один з наймальовничіших кутків Криму... За цивілізацію сумно!

День 12 — 06.08.2008 (Середа)
Порвались мої улюблені кисло-жовті молочно-пляжні тапки. І вже 5-й чи 6-й день вожу за спиною (в рюкзаку) улюблений і переживший вже надцять різних вилазок, експедицій і поїздок заварничок «Конфуцій». Тепер він з відбитим носиком і пошкодженною кришкою. :(


Якщо відремонтувати... Однак це вже будуть не ті речі, котрі я дуже любив. Заварник вже не заварить мені запашного зеленого чаю вранці (хіба що буде дивитись на мене з полички... а я на нього), тапки — а тапки своє вже відходили! Все міняється і ми міняємся, як той казав...

Я дуже прив`язався до цих речей. Я з ними багато чого пережив, вони мені нагадують багато приємних моментів, з ними пов`язані важливі моменти мого життя, вони супроводжували мене в коридорах і на перехрестях вирішальних, і не дуже, ситуацій.
Я можу відновити їх форму, але їх зміст відновити не в моїх силах. Тому, я залишаю їх тут, в самій крайній точці нашої поїздки — на мисі Тарханкут. Залишаю з тінню жалю і, навіть, остраху. кращих в мене (як на мене) не було. Були і будуть інші, але не такі.


А зараз я сиджу на крутому схилі спиною до моря і дивлюсь як, огорнуті світанковим світлом, горять мої тапки і заварник. Приймаю, прощаю і відпускаю. З любов`ю і дякою!

P.S. Інколи ми довго продовжуємо любити форму, коли зміст вже давно змінився. Це іллюзія. Любити іллюзії — це обманювати. Не люблю обманювати!
Будемо жити!

Сьогодні останній день нашої подорожі.

Великої подорожі.

Надзвичайної подорожі.
Я зрозумів дорогу.

Я навчився краще слухати серце

(адже, чотири колеса возять тіло, а два несуть душу).

Я вийшов із води іншим. Дякую!

[Audio: Sunless_Bounty.mp3]

MOTO-Крим_2008 (26-07_4-08) Part 2
MOTO-Крим_2008 (26-07_4-08)

Схожі записи:

Про сни.
Віртуальна прогулянка під Рожівкою [+ 3D панорами і віртуальний тур]
Проект "Натур-Продукт" [+ стратегії]

Тільки для вас! В мене ще дещо є... На ту ж тему:

Мастерская интернет-технологий Wed-Invite
Метки: , ,    

Коментуйте вКонтакті

Навигация

Следующий пост:

До запису "Крим на мотоциклах 2008. Частина друга" Коментування вимкнено

  1. rum коментує:

    Cлухай, чуваче!

    Та ти — Поет!

    Респект і уважуха!

    • Андрій Марченко коментує:

      Дякую за респект і за уважуху дякую. Був поетом колись. І на мотику до Криму колись. Зараз так — все прозаїк да про заєк.)))

Про автора і цей сайт

Я - Андрій Марченко. А це мій особистий сайт. Це щоденничок одного рожівця - людини, родом з Рожівки, що народилась і живе в селі Рожівка, що на Україні. Я звичайний. Люблю свою землю, маю деякі скромні здібності і купу недоліків. Для чого цей сайт? Тут я збираю, по можливості, різні матеріали, а також веду свої записи-пам`ятки... такий собі літопис життя. Бо-ж, ще Джим Рон казав, що: "Цінним спадком для наших дітей є наші щоденники". Отаке.

----------------

Я - Андрій Марченко

Мене можна знайти ще й тут!

Свіжина …

Інші мої сайти і проекти

  • "Wed-Invite" Майстерня інтернет-технологій. Мій перший реально комерційний сайт.
  • "[в] СЕЛІ" Система сайтів сіл Броварського району
  • "Натур-Продукт" Інтернет-крамниця справжнього, натурального і екологічного.
  • "Сайт села Рожівка" Сайт моєї батьківщини, мого села Рожівка. Входить в систему сайтів [в] СЕЛІ.
  • "Я – Автомеханік" Інтернет-газета для автосервісу
  • Sunny: Wow, this is a great story. I really enjoyed it. Pulled me right in and I co1&8nl#d2u7;t let go. Has it been published anywhere? I like your Tweets, John, and have been noticing them for a while now. I happen to love stories that go beyond our daily lives and have action from other mysterious worlds. All...
  • Андрій Марченко: Дякую за респект і за уважуху дякую. Був поетом колись. І на мотику до Криму колись. Зараз так – все прозаїк да про заєк. )))
  • rum: Cлухай, чуваче! Та ти – Поет! Респект і уважуха!
  • Андрій Марченко: Багато версій місцеві аксакали, сидячи біля магазину, висовують. То, кажуть, можуть бути й свої недоброякісні елементи (є в нас такі підозрілі, не буду називати), або, таки, ті “строітєлі”, що взимку на сухарях сидять перезимовують в журавушці чи прилеглих. Але, коли минулого тижня в...

Контроль

Яндекс.Метрика